Sokal - historia i dzień dzisiejszy miasta i rejonu

report · Gość

Географічне положення району:
Сокальський район знаходиться на півно
чі Львівської області, межуючи

•на півночі з Іваничівським районом Волинської обл.
•на північному сході з Горохівським районом Волинської обл.,
•на сході з Радехівським,
•на південному сході з Кам'янко-Бузьким
•на півдні з Жовківським районами Львівської області.
•на заході Сокальський район межує із Люблінським воєводством Республіки Польща.
Територія: Територія Сокальського району складає 1573 кв. км. , що становить 7,2% від площі усієї Львівської області

Населення: Чисельність населення Сокальського району складає 97,8 тис. чол.. (3,5%) від усього населення Львівської області, із них: чоловіки – 46 727; жінки – 51 371.

Адміністративним центром району є місто Сокаль, із населенням 21,5 тис.чол.

Географічні координати: м. Сокаль - широта - 50°477' довгота - 24°284'

Територія району поділена на 4-міських, 1-селищну, 32-сільські ради.
На території району знаходиться м. Червоноград обласного підпорядкування, якому підпорядковуються селище Гірник і м. Соснівка.

Відстані:

•до м.Львів залізницею 95 км, автотрасою - 78 км.
•до м. Київ

Температура: середня температура січня у районі складає -4,3°С, липня +18,2°С.

Опади: середньорічна кількість опадів становить 560-640 мм на рік.

Природно-заповідний фонд Загальна територія природно-заповідного фонду складає 1850 гектарів, або 1,2 відсотки всієї площі регіону.

--------------------------------------------------------------------------------

Додаткова інформація:

І.І.Стасюк. Сокальщина. Природа і господарство. – Львів. ВТНЛ.- 1999.- 52с.

report · Gość

політика

Роздуми в голос про наболіле

Ось і минув вже ріки після виборів депутатів місцевих рад, і є можливість аналізу ситуації в місті, районі, області і що, загалом змінилось в Україні, а може і нічого не змінилось… В кращу сторону нічого не змінилось, бо «покращення життя вже сьогодні», звичайно немає, ця обіцянка влади не виконана. А хто у нас влада? «Ті хто в Києві, звичайно ми їх не вибирали, це вибір Східної України, але ж місцеву владу ми вибирали» – кажуть мені люди, і вони по-своєму праві, бо брали активну участь у виборах і хочуть спитати, чого так погано живеться. Ніхто не хоче розібратись в тому, що виконавча влада, від якої залежить наше життя – це є представники Президента – наша обласна і районна державна адміністрації. «Але наша райдержадміністрація, це не є Партія регіонів з Донецька» – переконують мене наші мешканці. В нашій райдержадміністрації всього 2 особи від Партії регіонів, і вони не мають такої впливової сили, то хто ті решта і що вони роблять, чого немає добра?

А хто у нас «керівництво Сокальської РДА», добре відомі всім особистості, і коментувати цього я не буду. Звичайно люди наші праві і мудро думають, але від того активність громадської позиції не змінюється, і ці «роздуми на кухні», «плітки в колективі», «вуличні політичні дебати» не піднімають градус громадської активності. Надзвичайно мало громадян приходить на громадські обговорення і слухання, що стосуються підняття тарифів, благоустрою, використання комунального майна, продажу землі та інших надважливих проблем. Тому і маємо в результаті рішення прийняті владою де не враховано думку громадян. Блюзнірство – говорити про те, що духове життя залежить від економіки й добробуту, коли перед очима долі замучених, переслідуваних, репресованих українців-борців за Незалежну Україну, за волю і націю, за українську Україну.

Чомусь в історичне безсмертя увійшли саме вони, а не ті, що процвітали за всіх режимів. Я можу порівняти теперішні часи з сорок першим роком, бо кажуть, що історія повторюється, і дійсно видно, що через 60 років на наші терени повернувся «окупаційний режим». Так само, як у 41-му році дехто просто шапку одягнув на другий бік і залишився служити «окупаційному режиму», бо вважали, що працюють для українців, але історія дала іншу оцінку. Що стосується нашої районної влади, то вже 20 років на всіх керівних посадах в районі майже одні і ті ж самі люди від «демократичних сил», керують при любі владі і служать любому режиму лиш би зберегти свої теплі місця. Всі ці посади не є виборними, а призначаються за погодженням з райдержадміністрацією.

Депутати місцевих рад і районної ради не є виконавчим органом, і мають представницькі повноваження і контролю. Та навіть якщо депутатом виявлено порушення, то реального впливу, чи покарання немає, бо прокуратура, суди та інші державні контролюючі органи не приймають відповідних мір. Конкретним прикладом у Сокалі є діяльність (точніше шкода або бездіяльність) Сокальського цегельного заводу, Сокальської панчішної фабрики, «Данського текстилю», Сокальського райавтодору і ніхто не несе жодної відповідальності. На протязі 20 років нещадно вирубуються ліси, знищено сільськогосподарське виробництво, переробку, іншу виробничу інфраструктуру, дороги, нищиться дрібний приватний бізнес і тепер маємо ситуацію в районі - залежність від державних бюджетних коштів. Як може такий величезний сільськогосподарський район виживати тільки за рахунок вугільної галузі? Якби не надходження від вугільних підприємств, наш район був би депресивно-дотаційний, і це вже факт та ніхто над тим серйозно незадумується. То не вже мають моральне право ці «особистості» залишатись при владі?

Державна політика спрямована на споювання населення, особливо молоді, на знищення української культури, мови, українського менталітету, української нації. Юрій Іллєнко писав: "Мова є нашим кордоном, збройними силами, філософією, освітою та просвітою, правом і виконавчою силою, судією і конституцією, незалежністю, вивершенням духовної краси народу – мораллю". Це ми повинні збагнути. Якщо хочемо вижити…

Дуже багато критики останнім часом спрямовано на політику ВО «Свобода», за надто націоналістичні настрої, за радикалізм… З телеканалів, шпальт газет, навіть «Голос з-над Бугу», по всьому Інтернету брудом обливають «свободівців». Не вже свідомий українець, мешканець Сокаля може писати: «Нічого дієвого та адекватного не може запропонувати і ВО «Свобода». Жорстка націоналістична забарвленість усього «свободівського» вже набридла навіть жителям Західної України.

Окрім з’ясування відносин з комуністами та провокацій з ветеранами, «тягнибоківці» так і не спромоглись ані вирішити проблем соціального захисту, ані комунального господарства, ні інвестицій в розвиток інфраструктури.»/з ст.Газ. «Голос з-над Бугу»/ А ви далі пане дописувачу вибирайте собі подібних у владу, щоб вони знову обіцяли «зробити ваше життя кращим вже сьогодні» і питайте з них, а не апелюйте до «свободівців», бо не вони при владі. Комуністи 70 років вже вам будували «рай на землі», і тепер знову взялись за возвеличення «сталінізму», то захист честі і гідності своєї держави - вважається з’ясуванням відносин? Я впевнений, що так не думають жителі Західної України, та й погляди громадян всієї України останнім часом дещо змінились.

Влада і ті «щирі українці», які служать теперішньому режиму, свідомо роблять такі провокації, розуміючи вагу Всеукраїнського об`єднання «Свобода» у тій боротьбі за вибір України. Не буду акцентувати увагу на всеукраїнських заслугах теперішньої влади, бо всі свідомі громадяни розуміють «користь» від підписання «харківських угод», скорочення армії, збільшення фінансування Дусі Президента, утримання Верховної ради, збільшення фінансування СБУ, МВС, прокуратури і суду, збільшення ціни на газ, «пенсійної реформи», «податкового кодексу», збільшенням безробіття, зростанням цін на все, зменшенням фінансування медицини, освіти, культури, замороженням зарплат та пенсій і ще багато іншого, що вплинуло на «покращення життя вже сьогодні».
Кожен на своєму місці повинен працювати в межах своєї компетенції і в міру своїх можливостей для розбудови нашої Незалежної України, а не для самого себе.

В кінці листопада відбудеться звіт депутатів місцевих рад Сокальського району від Всеукраїнського об`єднання «Свобода» у Сокальському Народному домі, де і буде оцінено нашу роботу. Запрошую всіх небайдужих.

http://www.sokal.lviv.ua · Gość

Покровителі парафії Св. ап. Петро і Павло

"Днесь радісний празник засяяв усім країнам:
прецінна пам'ять премудрих і верховних апостолів
Петра й Павла"
(Стиховна вечірні празника).

Святим апостолам завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо святе Євангеліє й апостольські листи, вони поклали тривку основу під Христову Церкву.

Про велике значення святих апостол в для нас говорить слуга Божий митрополит Андрей Шептицький. "Апостоли в повному значенні того слова, і каже він, нашими батьками по вірі. Через їх руки Бог дав людству й кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті, як і в проповіді, не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук. Їх апостольським трудам їх молитвам завдячуємо все, що маємо... На перше місце висувається святий апостол Павло, який у своїх Посланнях дав Церкві таке рясне Боже Об'явлення й такі рясні Божі науки... Круг церковного року висуває на перше місце апостола Петра, призначуючи йому два дні в році Поклін його кайданам 16 січня 29 червня" (Про Почитання святих, 1941).

Східна Церква з великою урочистістю святкує 12 липня празник, який в наших богослужбових книгах має таку назву: "Святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра й Павла". Обидва ці апостоли визначні своїм характером, своєю ревною апостольською працею та своїм великим культом у святій Церкві.

СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПЕТРО

Ісус Христос, маючи великі плани щодо особи святого Петра, на початку покликання апостола змінює його ім'я Симон на символічне Петро-Кифа, що означає скала, бо той повинен бути скалою, що двигатиме основу Церкви. Святий Петро має близькі стосунки з Христом в часі діяльности останнього. Він свідок Христового прославлення на Таворі, від імени всіх апостолів визнає Христове божество, разом із святим Йоаном готує пасху для Христа. Він є свідком Христового конання в Оливному Городі. Христос платить податок до храму за себе і за Петра.

Після Господнього вознесення святий Петро стає головою апостолів і першої християнської громади в Єрусалимі. Під його проводом відбувається вибір нового апостола на місце Юди. Він скликає до Єрусалима перший собор Христової Церкви. Святий Йоан Золотоустий називає Петра "первородною вівцею із стада доброго Пастиря".

Любов Христа Господа і це головний мотив його апостольської діяльности, трудів і жертви. Та любов вкінці завела його на муки і смерть за свого улюбленого Вчителя. Існує передання, що Петро вважав себе негідним умирати на хресті, як Христос, тому просив, щоб його роз п'яли стрімголов. Цю традицію підтверджує єпископ Євсевій (+ κ. 340) у своїй історії Церкви та святий Йоан Золотоустий у проповіді на празник святих апостолів Петра й Павла, де каже: "Радуйся, Петре, що вмер на хресному дереві розп'ятий стрімголов". Святий Петро загинув у Римі за цісаря Нерона (54-6 Cool

між 64 і 67 роками після Христа. Святий Йоан Золотоустий, ідучи за традицію, подає 29 червня як день його смерти.

СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПАВЛО

Павло не належав до числа дванадцяти апостолів, але за свою повну посвяти апостольську працю, надлюдські жертви й муки у Христовій служб , отримав титул верховного апостола, як і святий Петро. Він єдиний з апостолів, хто мав кращу освіту та з народження був римським громадянином. Сам Ісус Христос чудом його навертає і покликає на апостола по дорозі до Дамаска. Після свого навернення з гонителя християн він серцем і душею стає ревним і мужнім апостолом Христа. "Павло був вовком, і каже святий Йоан Золотоустий, і став ягням. Був терням і став вино градом. З ворога став другом, з бур'яну і хлібом... Хулитель став богословом, гонитель і благовісником, мучитель і керманичем, зрадник і сподвижником" (Про святих дванадцятьох апостолів).

У своїй апостольській праці святий Павло показав сильний характер, велику силу волі та гарт духа. Він день і ніч, ц л л та був без боязним проповідником правди святого Євангелія. Його безмежна любов до Христа не знає перешкод, не знає труднощів, ніколи не ставить меж жертовности. Він відбуває великі місійні подорожі, організовує нові Церкви, завжди готовий на муки і смерть за Христа.

Апостол народів не тільки відомий як проповідник, добрий організатор, але й як визначний богослов і письменник. До нас дійшли 14 листів, які Павло написав до різних Церков чи осіб, у яких викладає Христову науку. Святий Павло віддав своє життя за Христа, загинувши від меча в Римі 29 червня 65 або 67 року по Христі.

О. Я& · Gość

В половині XIV століття Яків Венжик на знак подяки за повернення зору через Матір Божу Ченстоховську хотів намалювати подібну ікону і помістити її в якійсь церкві. Дуже багато працював і старався, але не міг створити подібного образу. Та одного ранку побачив ікону, яка була закінчена рукою ангела і осяяна світлом.

Цю ікону художник заніс до Сокаля. Незабаром місто Сокаль було знищене татарами. Нове місто мешканці побудували на правому березі Бугу, а на старому місці поставили капличку, куди помістили чудотворну ікону, яку віднайшли на попелищі неушкодженою.

В 1611 році ікону було перенесено до монастиря о.о. Бернадинів, що був збудований з ініціативи єпископа Гомолинського. Тут ікона ця стала славитись своїми чудами, про що розповідали побожні люди. Приїжджало багато прочан з Польщі і Русі, щоб помолитися перед іконою Матері Божої Потішення в Сокалі, яка отримала назву „руської Ченстохови". Більше офіційних джерел про Сокальську ікону Матері Божої Потішення поки що невідомо. Крім цього не збереглося й оригіналу самої ікони. Та в 2000 р. сестрицею храму св. апостолів Петра і Павла Світланою Худик було віднайдено копію цієї ікони. З допомогою комп'ютерної техніки зі знайденої старовинної, трохи знищеної копії вдалося відтворити нову копію ікони Сокальської Матері Божої Потішення, яка після остаточного завершення мистецьких робіт перебуватиме в храмі св. апостолів Петра і Павла м. Сокаля.

О. Ярослав Кащук

Gość

ПІД ПОКРОВОМ БОЖОЇ МАТЕРІ
Історія ікони Сокальської Божої Матері

О Мати, що оберігаєш кожен дім, утішаєш наші серця, діти твої благають Тебе зі сльозами:
Мадонно Сокальська, молися за нас. Перед цим образом упродовж століть Ти бідним виявляла опікунство. Змилосердся і нині над нами; потіш нас у смутку і в поневірянні. Мати Сокальська, що славишся чудами, до тебе лине палке прохання, Ти найкраще знаєш, що болить в дитини. Потіш нас, полегкість надай нам у нашій недолі.

Природа одягнула землю в зелень і квіти, запахом ароматів дихають сади. Пташки з передзвоном співають величний гімн Цариці Неба і землі. З пробудженням дня несеться ця симфонія по світі від краю до краю землі.

Коли б ми тільки могли зрозуміти і перекласти на людську мову спів ранніх пташок, то чи не вистачило б почуття людського серця в нашій убогості, яка належиться Матері від дітей усього світу.

О, Мати Божа, сьогодні в ці радісні і співучі дні весни ми разом з нашим Українським народом, що колись найменував тебе великий князь Ярослав Мудрий, Царицею нашого краю, віддаємося під Твій Покров і разом з Романом Сладкопівцем співаємо Тобі пісні вічного Гімну «За всіх Ти молишся, благая...»

Коли ми роздумуємо про значення молитви в житті людини, про відданість Божій волі, ласці, опіці, неможливо не згадати про Матір Божу. ЇЇ називають Пресвятою Богородицею, Пречистою Дівою Марією, Матір’ю Божою, Непорочною Дівою, дають незліченні епітети: Помічниця в дорозі, Матір Милосердя, Матір Неустанної помочі, Мати Утішителька; величають Кристинопільською, Зарваницькою, Гошівською, Підгорецькою, Люрдською, Белзькою, Сокальською.

Походження образу Чудотворної Сокальської Богородиці пов’язане з легендою. Найдавніші відомості, вписані в 1612 р. до «Хроніки» Монастиря, походили з українського рукопису, перекладеного на польську мову.

На іконі було зображено Матір Божу з дитиною, стиль ніс в собі риси українського малярства.

Жив у давні часи литовець Венжик. Користувався доброю славою. Ласкою Божою до святого хрещення покликаний, отримав ім’я Яків на честь Св.Апостола Якова. Мав великий талант малярський. Втратив зір... В той час славилась великим чудом ікона Божої Матері з Ченстохова, яка до того знаходилась у Белзькому замку, щоб вберегти від татар, а до Ченстохова була привезена князем Владиславом Опольським... Яків Венжик пішки добирається до Ченстохова і перед Чудотворною Іконою випрошує у Матері Божої великої ласки. Йому повертається зір. Він зобов’язується відтворити Образ Богородиці і подарувати церкві. Але він повністю забув Ченстоховський Образ. Стурбовоний невдачею, він знову іде до Ясної Гори. І вдруге не може відтворити Чудотворну Ікону. Втретє йде до Ченстохова. Художник благає найсвятішу Матір допомогти йому. Заспокоєний великою вірою в Божу милість, він повертається додому. Але - о чудо! На тій дошці, на якій він збирався малювати ікону, він бачить Образ Богоматері, що сяяв надзвичайною ясністю і красою. Ікона була зовсім закінчена, подібна до Ченстоховської ! Охоплений страхом, з побожністю падає на коліна і чує голос з неба: «Якове, побожне бажання і стремління твоє з почестями відтворити Образ Матері Моєї так Мені сподобались, що її Образ, який ти так дуже прагнув відтворити рукою твоєю, Я рукою ангельською на радість твою і вірних слуг моїх відтворив». Після цього Яків Венжик з великою побожністю цю ікону, намальовану ангельською рукою, заніс у місто Сокаль, віддав у церкву, і сам залишився при цій церкві, де з великою побожністю провів решту своїх літ. Це сталось у 1392р.

Але в 1519 році татари дощента спалили Сокаль, згоріла і церква, в якій знаходилась Ікона Божої Матері Потішення. Проте ікона не згоріла, її дістали з попелу і відразу ж помістили у невеликій дерев’яній капличці, до якої знову приходили сотні хворих людей, які Божою ласкою діставали зцілення перед іконою.

Слава про ікону сягала найвіддаленіших куточків країни. Проте вірним, які прибували до ікони, важко було доступити до каплички, бо стояла вона в заболоченій місцевості. Тому в серпні 1598 році Єпископ Холмський Станіслав Гомолінський звертається до ордену Бернардинів, щоб вони взяли під свою опіку земельну ділянку, на якій стояла колись збудована капличка. В жовтні 1599 року перші бернардини осіли тут на постійно. 2 липня 1604 року Єпископ Холмський Єжи Замойський посвятив перший камінь під будову нового костелу. В цьому році в крипті під капличкою було похоронено засновника монастиря Станіслава Гомолінського.

Костел будувався кільканадцять років. Опікунами побудови костелу стояли король Польщі Зигмунд ІІІ, канцлер Ян Замойський. Костел було посвячено 14 червня 1619 року як Храм Матері Божої Умиління. Ікону Сокальської Богоматері помістили в прикрашеному алтарі зліва.

Храмове свято 8 (21) вересня збирало велику кількість віруючих. Служба Божа велась як польською так українською мовами. В 1680 році о.Ян Капістран Юркевич прирівняв Сокальський кляштор до Лорето в Італії, Монсарето в Іспанії і Ченстохова в Польщі.

8 вересня 1724 року відбулась коронація Сокальської Чудотворної Ікони. Коронацію проводили архієпископ Львівський Ян Скарбек, Єпископ Холмський Ян Шанявський і Єпископ Йосиф Левицький.

Трагічною подією в історії кляштора була пожежа 25 травня 1843 року. 8 вересня 1848 р. було посвячено новий образ Божої Матері Сокальської, намальований на зразок старого львівським художником Машковським.

Із зміною кордонів в жовтні 1951 року останні монахи покидають монастир і перебираються до Лежайська, а багату бібліотеку і архіви перевозять до Кракова.

Іконою зцілено багато людей з Польщі і Галичини. Серед них мати графа Яна Острозького, одного з засновників монастиря оо.Бернардинів, євангелиста за віросповіданням. Єпископ Холмський, Ієронім Язловецький, староста Сокальський... У Ватикані є свідчення очевидців про чудесні оздоровлення смертельно хворих людей. Матір Божа Сокальська допомагала всім, хто просив... Навіть татари у 1655 році відмовились від штурму...

В одному з гімнів на честь Сокальської Божої Матері написано:

Мали Тебе в церкві руських обрядів священики,
Колись Ти чуда чинила, як ласкава Пані.
Спалив церкву татарин і не пошкодив дуже,
Бо Твій образ був цілий в жаркому попелі.

«... Коли від своїх людей, випущених з кляштору, Богдан Хмельницький нічого не міг дізнатися, він дуже просить, щоб його і його вірного слугу Василя Прокевича впустити в кляштор, йому дозволили увійти. Коли Богдан Хмельницький побачив невеличкий загін, почав у думці складати злий план. Йому відкрили Чудесну Ікону, і коли це було виконано, то його осяяло таке сяйво, що він осліп. Тоді на нього напав великий страх, і коли відчув, що став незрячим, почав бити себе в груди, шкодуючи за свої грішні думки. І той, хто увійшов до костелу з гордістю – плазує по землі! Той, хто має стотисячне військо - став нічим! Той, хто грозив знищенням, – просить молитви, щоб прозріти!
З ласки Божої Матері Богдан Хмельницький прозрів, і бачив як і раніше.»

о.Маурицій Жечнік
зак. о.о.Бернардинів

фрагменти з книги “Коротка історія Чудотворної Ікони Матері Божої Сокальської” виданої кляштором оо.Бернардинів в Сокалі у 1928 році.

«...Дорогі Брати і Сестри!

Через чотири віки повернувсь образ Сокальської Божої Матері до нашої Церкви, та чи повернулись ми в серцях і душах до Неї?

Вона бо камінь нашої віри, острів надії, та полум’я любови до Бога, до рідного краю, до нашого Надбужанського краю! Тож припадім до Неї! До нашої Заступниці!»

(фрагмент листа – звернення п.Стефанії Демчук).

Християнське мистецтво усіх століть з любов’ю й пошаною зображає Пресвяту Богородицю, на її честь співають гімни, пісні, оди, хорали, в яких прославляють її покору та смиренність.

У церковних відправах незліченним відлунням повторюється пісня прослави Божої величі, що її показала Пресвята Богородиця, коли носила у своєму лоні Ісуса Христа.

«...Мати Ісуса, прославлена вже тілом і душею в небі, є зразком і початком вдосконалення церкви в майбутньому житті, так і на цій землі, доки не прийде день Господній, Вона освічує шлях Божого народу, як знамено впевненої надії та розради...»

(ІІ Ват. Собор, Світло народів)

Тож під гомін великодніх дзвонів злиймо наші серця в єдиний акорд подяки, з’єднаймо наші молитви в єдину пісню з цілим християнським світом у віночок слави Пресвятої Діви Марії, єдиним серцем і устами прославляймо нашу Царицю Неба і Землі.

О, Мати Божа і Мати наша, Тобі приносимо в дарунок нашу віру, надію і любов. Тобі віддаємо наші болі і терпіння, наші люблячі серця. О, як би ми хотіли з’єднати наші душі в любові і співати Тобі пісню слави. О, Зоре Досвітня, просвіти наших братів і сестер, що ще в блуді, візьми за руки, як любляча мати, і приведи до люблячого серця Твого Сина. Не дай згаснути іскрі, що ще може жевріє в їх серцях, покажи, що ти наша Покровителька і Мати, Мати солодкої любові. До тебе підносимо свої серця і руки, щоби випросити для нашого народу і Церкви єдності, злагоди і любові.

ПРОСЬБА
до Матері Божої Потішниці
в чудодійному Сокальському образі

Мати, що в кожному домі буваєш
І в серце наше потіхи вливаєш.
Просимо щиро Тебе зі сльозами,
Діво Сокальська, молися за нами.
Під образом цим через цілі віки.
Давала Ти бідним ознаки опіки.
Відкрий нам серце своє і надалі,
Потіш нас у смутку, біді і печалі.
Мати Сокальська, чудами знана,
Просьби гарячі послухай, кохана,
Знаєш найкраще дітай своїх болі,
Потіш нас рідна, дай ласку в недолі.