Sokal - historia i dzień dzisiejszy miasta i rejonu

Michaił · Gość

Чудотворні ікони

Наш український народ споконвіку відзначався особливою побожністю у ставленні до Ісуса Христа-Богочоловіка, Пресвятої Богородиці і всіх святих. Завдяки цій побожності ми все більше і більше маємо змогу бачити вияв віри, яка плекається і розвивається у серці кожного християнина, стає світлом для просвічення темряви людської душі та через це все більше уподібнюється до Христа, який нас запевняє: ,. Я - світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя" (Ів. 8,12).

Незмінне бажання пізнати світло змушує багатьох християн стати на шлях прочан і прямувати дорогами чи бездоріжжям десятки, сотні, а то й тисячі кілометрів від рідного дому, до тих місць, які ми називаємо відпустовими. Адже саме там втомлене людське серце знаходить відпочинок, стривожена душа - спокій, і вся людська особистість відновлює свої сили, щоб завзятіше виступити на боротьбу проти темряви, гріха і зла цього світу. Осягається це найперше через особливу благодать і ласку, яку людина отримує від Ісуса Христа чи Пресвятої Богородиці через їхній образ чи ікону, котрі ми називаємо чудотворними.

Такими чудотворними іконами багата наша українська земля, багата ними й наша Зборівська Єпархія, в якій ми зустрічаємо такі різні чудотворні ікони, як:

Почаївська, Кристинопільська, Белзька, Тартаківська, Корчминська, Підкамінська. Підгорецька. Маркопільська, Ратиська, Городилівська, ікона Серця Христового в с. Криве, ікона Розп'ятого Ісуса Христа в м. Зборові, ікона Божої Матері в Корсові, ікона Божої Матері в Краснопущі, ікона Матері Божої Потішення в Сокалі, ікона Божої Матері в м. Бережани.

Уважно вдивляючись в них, слід зауважити. що переважна більшість їх - це ікони Пресвятої Богородиці. Ця особливість не простий збіг обставин чи випадковість, бо все ж таки Марія відіграла суттєву роль в історії нашого спасіння.

II Ватиканський собор говорить про неї так:" ..Вона в зовсім особливий спосіб співдіяла в ділі Спасителя послухом, вірою, надією та гарячою любов'ю, щоб відновити надприродне життя душі. Із цієї причини Вона є для нас матір'ю в порядку ласки" (ДКЦ).

Отже, маємо Матір на небі, якій поклін і найвищу шану віддають народи на землі, що сама про себе сказала пророчим духом: „ ... від нині ублажатимуть Мене всі роди" (Лк. 1,4 Cool

.

Маємо Матір, оспівану в чудових наших церковних догматах, молитвах і піснях.

Маємо Матір - найкращу обранку зі всіх Божих створінь, що опікується нами у нашому сьогочасному житті та. бажаючи нам вічного щастя, веде нас до Бога.

Цей культ Богоматері завжди був у пошані нашого українського народу і цілого християнського Сходу і становить також одну з характерних рис нашої духовності.

Марія постає перед нами, як преподобніша - істота, яка найбільше зі всіх людей подібна до божественного образу, до втіленого Логосу, а отже, вона є та, в якій можна споглядати Бога, що увійшов у людське життя і бачити у Ній взірець для наслідування.

Отже, нехай ця книжка „Чудотворні ікони Зборівської Єпархії" послужить нам для кращого пізнання та шанування цих величних скарбів нашої Церкви. Щоб і надалі ми могли черпати ласку у підніжжі цих ікон, з невичерпного джерела Божих благодатей, зміцнюючи свою віру, надію і любов. Плекаймо цю щиру набожність до Христа і Пресвятої Богородиці та побачимо, який добрий є Господь і яку найкращу маємо Небесну Неньку і Заступницю нашу.

Михаїл Колтун
Єпископ Зборівський Правлячий Архиєрей Зборівської Єпархії
Із книги „Чудотворні ікони Зборівської Єпархії"

Jarosław · Gość

Сокальська ікона Матері Божої Потішення

В половині XIV століття Яків Венжик на знак подяки за повернення зору через Матір Божу Ченстоховську хотів намалювати подібну ікону і помістити її в якійсь церкві. Дуже багато працював і старався, але не міг створити подібного образу. Та одного ранку побачив ікону, яка була закінчена рукою ангела і осяяна світлом.

Цю ікону художник заніс до Сокаля. Незабаром місто Сокаль було знищене татарами. Нове місто мешканці побудували на правому березі Бугу, а на старому місці поставили капличку, куди помістили чудотворну ікону, яку віднайшли на попелищі неушкодженою.

В 1611 році ікону було перенесено до монастиря о.о. Бернадинів, що був збудований з ініціативи єпископа Гомолинського. Тут ікона ця стала славитись своїми чудами, про що розповідали побожні люди. Приїжджало багато прочан з Польщі і Русі, щоб помолитися перед іконою Матері Божої Потішення в Сокалі, яка отримала назву „руської Ченстохови". Більше офіційних джерел про Сокальську ікону Матері Божої Потішення поки що невідомо. Крім цього не збереглося й оригіналу самої ікони. Та в 2000 р. сестрицею храму св. апостолів Петра і Павла Світланою Худик було віднайдено копію цієї ікони. З допомогою комп'ютерної техніки зі знайденої старовинної, трохи знищеної копії вдалося відтворити нову копію ікони Сокальської Матері Божої Потішення, яка після остаточного завершення мистецьких робіт перебуватиме в храмі св. апостолів Петра і Павла м. Сокаля.

О. Ярослав Кащук

Pokotiuk · Gość

ПІД ПОКРОВОМ БОЖОЇ МАТЕРІ

Історія ікони Сокальської Божої Матері

Підготувала Оленка ПОКОТЮК

О Мати, що оберігаєш кожен дім, утішаєш наші серця, діти твої благають Тебе зі сльозами:
Мадонно Сокальська, молися за нас. Перед цим образом упродовж століть Ти бідним виявляла опікунство. Змилосердся і нині над нами; потіш нас у смутку і в поневірянні. Мати Сокальська, що славишся чудами, до тебе лине палке прохання, Ти найкраще знаєш, що болить в дитини. Потіш нас, полегкість надай нам у нашій недолі.

Природа одягнула землю в зелень і квіти, запахом ароматів дихають сади. Пташки з передзвоном співають величний гімн Цариці Неба і землі. З пробудженням дня несеться ця симфонія по світі від краю до краю землі.

Коли б ми тільки могли зрозуміти і перекласти на людську мову спів ранніх пташок, то чи не вистачило б почуття людського серця в нашій убогості, яка належиться Матері від дітей усього світу.

О, Мати Божа, сьогодні в ці радісні і співучі дні весни ми разом з нашим Українським народом, що колись найменував тебе великий князь Ярослав Мудрий, Царицею нашого краю, віддаємося під Твій Покров і разом з Романом Сладкопівцем співаємо Тобі пісні вічного Гімну «За всіх Ти молишся, благая...»

Коли ми роздумуємо про значення молитви в житті людини, про відданість Божій волі, ласці, опіці, неможливо не згадати про Матір Божу. ЇЇ називають Пресвятою Богородицею, Пречистою Дівою Марією, Матір’ю Божою, Непорочною Дівою, дають незліченні епітети: Помічниця в дорозі, Матір Милосердя, Матір Неустанної помочі, Мати Утішителька; величають Кристинопільською, Зарваницькою, Гошівською, Підгорецькою, Люрдською, Белзькою, Сокальською.

Походження образу Чудотворної Сокальської Богородиці пов’язане з легендою. Найдавніші відомості, вписані в 1612 р. до «Хроніки» Монастиря, походили з українського рукопису, перекладеного на польську мову.

На іконі було зображено Матір Божу з дитиною, стиль ніс в собі риси українського малярства.

Жив у давні часи литовець Венжик. Користувався доброю славою. Ласкою Божою до святого хрещення покликаний, отримав ім’я Яків на честь Св.Апостола Якова. Мав великий талант малярський. Втратив зір... В той час славилась великим чудом ікона Божої Матері з Ченстохова, яка до того знаходилась у Белзькому замку, щоб вберегти від татар, а до Ченстохова була привезена князем Владиславом Опольським... Яків Венжик пішки добирається до Ченстохова і перед Чудотворною Іконою випрошує у Матері Божої великої ласки. Йому повертається зір. Він зобов’язується відтворити Образ Богородиці і подарувати церкві. Але він повністю забув Ченстоховський Образ. Стурбовоний невдачею, він знову іде до Ясної Гори. І вдруге не може відтворити Чудотворну Ікону. Втретє йде до Ченстохова. Художник благає найсвятішу Матір допомогти йому. Заспокоєний великою вірою в Божу милість, він повертається додому. Але - о чудо! На тій дошці, на якій він збирався малювати ікону, він бачить Образ Богоматері, що сяяв надзвичайною ясністю і красою. Ікона була зовсім закінчена, подібна до Ченстоховської ! Охоплений страхом, з побожністю падає на коліна і чує голос з неба: «Якове, побожне бажання і стремління твоє з почестями відтворити Образ Матері Моєї так Мені сподобались, що її Образ, який ти так дуже прагнув відтворити рукою твоєю, Я рукою ангельською на радість твою і вірних слуг моїх відтворив». Після цього Яків Венжик з великою побожністю цю ікону, намальовану ангельською рукою, заніс у місто Сокаль, віддав у церкву, і сам залишився при цій церкві, де з великою побожністю провів решту своїх літ. Це сталось у 1392р.

Але в 1519 році татари дощента спалили Сокаль, згоріла і церква, в якій знаходилась Ікона Божої Матері Потішення. Проте ікона не згоріла, її дістали з попелу і відразу ж помістили у невеликій дерев’яній капличці, до якої знову приходили сотні хворих людей, які Божою ласкою діставали зцілення перед іконою.

Слава про ікону сягала найвіддаленіших куточків країни. Проте вірним, які прибували до ікони, важко було доступити до каплички, бо стояла вона в заболоченій місцевості. Тому в серпні 1598 році Єпископ Холмський Станіслав Гомолінський звертається до ордену Бернардинів, щоб вони взяли під свою опіку земельну ділянку, на якій стояла колись збудована капличка. В жовтні 1599 року перші бернардини осіли тут на постійно. 2 липня 1604 року Єпископ Холмський Єжи Замойський посвятив перший камінь під будову нового костелу. В цьому році в крипті під капличкою було похоронено засновника монастиря Станіслава Гомолінського.

Костел будувався кільканадцять років. Опікунами побудови костелу стояли король Польщі Зигмунд ІІІ, канцлер Ян Замойський. Костел було посвячено 14 червня 1619 року як Храм Матері Божої Умиління. Ікону Сокальської Богоматері помістили в прикрашеному алтарі зліва.

Храмове свято 8 (21) вересня збирало велику кількість віруючих. Служба Божа велась як польською так українською мовами. В 1680 році о.Ян Капістран Юркевич прирівняв Сокальський кляштор до Лорето в Італії, Монсарето в Іспанії і Ченстохова в Польщі.

8 вересня 1724 року відбулась коронація Сокальської Чудотворної Ікони. Коронацію проводили архієпископ Львівський Ян Скарбек, Єпископ Холмський Ян Шанявський і Єпископ Йосиф Левицький.

Трагічною подією в історії кляштора була пожежа 25 травня 1843 року. 8 вересня 1848 р. було посвячено новий образ Божої Матері Сокальської, намальований на зразок старого львівським художником Машковським.

Із зміною кордонів в жовтні 1951 року останні монахи покидають монастир і перебираються до Лежайська, а багату бібліотеку і архіви перевозять до Кракова.

Іконою зцілено багато людей з Польщі і Галичини. Серед них мати графа Яна Острозького, одного з засновників монастиря оо.Бернардинів, євангелиста за віросповіданням. Єпископ Холмський, Ієронім Язловецький, староста Сокальський... У Ватикані є свідчення очевидців про чудесні оздоровлення смертельно хворих людей. Матір Божа Сокальська допомагала всім, хто просив... Навіть татари у 1655 році відмовились від штурму...

В одному з гімнів на честь Сокальської Божої Матері написано:

Мали Тебе в церкві руських обрядів священики,
Колись Ти чуда чинила, як ласкава Пані.
Спалив церкву татарин і не пошкодив дуже,
Бо Твій образ був цілий в жаркому попелі.

«... Коли від своїх людей, випущених з кляштору, Богдан Хмельницький нічого не міг дізнатися, він дуже просить, щоб його і його вірного слугу Василя Прокевича впустити в кляштор, йому дозволили увійти. Коли Богдан Хмельницький побачив невеличкий загін, почав у думці складати злий план. Йому відкрили Чудесну Ікону, і коли це було виконано, то його осяяло таке сяйво, що він осліп. Тоді на нього напав великий страх, і коли відчув, що став незрячим, почав бити себе в груди, шкодуючи за свої грішні думки. І той, хто увійшов до костелу з гордістю – плазує по землі! Той, хто має стотисячне військо - став нічим! Той, хто грозив знищенням, – просить молитви, щоб прозріти!
З ласки Божої Матері Богдан Хмельницький прозрів, і бачив як і раніше.»

о.Маурицій Жечнік
зак. о.о.Бернардинів

фрагменти з книги “Коротка історія Чудотворної Ікони Матері Божої Сокальської” виданої кляштором оо.Бернардинів в Сокалі у 1928 році.

«...Дорогі Брати і Сестри!

Через чотири віки повернувсь образ Сокальської Божої Матері до нашої Церкви, та чи повернулись ми в серцях і душах до Неї?

Вона бо камінь нашої віри, острів надії, та полум’я любови до Бога, до рідного краю, до нашого Надбужанського краю! Тож припадім до Неї! До нашої Заступниці!»

(фрагмент листа – звернення п.Стефанії Демчук).

Християнське мистецтво усіх століть з любов’ю й пошаною зображає Пресвяту Богородицю, на її честь співають гімни, пісні, оди, хорали, в яких прославляють її покору та смиренність.

У церковних відправах незліченним відлунням повторюється пісня прослави Божої величі, що її показала Пресвята Богородиця, коли носила у своєму лоні Ісуса Христа.

«...Мати Ісуса, прославлена вже тілом і душею в небі, є зразком і початком вдосконалення церкви в майбутньому житті, так і на цій землі, доки не прийде день Господній, Вона освічує шлях Божого народу, як знамено впевненої надії та розради...»

(ІІ Ват. Собор, Світло народів)

Тож під гомін великодніх дзвонів злиймо наші серця в єдиний акорд подяки, з’єднаймо наші молитви в єдину пісню з цілим християнським світом у віночок слави Пресвятої Діви Марії, єдиним серцем і устами прославляймо нашу Царицю Неба і Землі.

О, Мати Божа і Мати наша, Тобі приносимо в дарунок нашу віру, надію і любов. Тобі віддаємо наші болі і терпіння, наші люблячі серця. О, як би ми хотіли з’єднати наші душі в любові і співати Тобі пісню слави. О, Зоре Досвітня, просвіти наших братів і сестер, що ще в блуді, візьми за руки, як любляча мати, і приведи до люблячого серця Твого Сина. Не дай згаснути іскрі, що ще може жевріє в їх серцях, покажи, що ти наша Покровителька і Мати, Мати солодкої любові. До тебе підносимо свої серця і руки, щоби випросити для нашого народу і Церкви єдності, злагоди і любові.

ПРОСЬБА
до Матері Божої Потішниці
в чудодійному Сокальському образі

Мати, що в кожному домі буваєш
І в серце наше потіхи вливаєш.
Просимо щиро Тебе зі сльозами,
Діво Сокальська, молися за нами.
Під образом цим через цілі віки.
Давала Ти бідним ознаки опіки.
Відкрий нам серце своє і надалі,
Потіш нас у смутку, біді і печалі.
Мати Сокальська, чудами знана,
Просьби гарячі послухай, кохана,
Знаєш найкраще дітай своїх болі,
Потіш нас рідна, дай ласку в недолі.

o.Kogut · Gość

Кристинопільська ікона Матері Божої

Пречудна Маріє, небесна Леліє
Пресвятая Діво Мати, небесна Леліє,
Помагай нам, Тебе просим,
Пречудна Маріє.
Ти, вславлена чудесами у Кристинополі,
Не забудь нас, дітей своїх,
Не забудь ніколи...

Ось так, на крилах цієї чудової пісні, летимо сьогодні думками далеко-далеко, аж над річку Буг на південній Волині, до малого містечка Кристинопіль. От ми вже й там, і уявляємо Кристинопільську околицю. Навкруги одноманітна рівнина, перетнута смужками лісів та вузенькими, повільно пливучими річками поміж тихими селами й невеличкими містами. Гарно пливла розливна ріка Буг там, де стара белзька земля віками сусідувала з тихою волинською стороною.

Околиця Кристинополя - це справді вимріяний закуток для молитовних роздумів та монаших подвигів у монастирських мурах. Нічого дивного, що з найдавніших часів у тій околиці було багато монаших обителей, тобто монастирів. Найстарішим із них був Городинський монастир, який особливо втішався постійною та щедрою прихильністю князів, бояр та інших благодійників. Після нього з колишньої слави залишилася тільки сама назва „Городище Василіянське". На переломі XIII і XIV століть виник у цій стороні, десь коло джерел річки Рати, другий старовинний монастир, про який згадується в життєписі митрополита Петра Ратенського (! 1326р.). А згодом постають чернечі оселі по всьому надбужанському поясі. Та ні один із них не пережив XVIII ст. Але до того, коли завмерло це широко розгалужене чернече життя над рікою Буг. постав ще один василіянський монастир - у Кристинополі.

Кристинопіль(тепер Червоноград) - містечко, засноване в 1693 р. Тодішнім власником Кристинопольских земель був Салезій Потоцький. Невелика українська громада мала тут маленьку дерев'яну церкву. На її місці Потоцький вирішив збудувати василіянський монастир і монастирську церкву. І так, на основі угоди з василіянським протоархимандритом Ігнатієм Білинським, з дня ЗО. VII.1763 р. почав діяти новий василіанський монастир на галицькій землі перед її переходом з-під польського володіння до австрійської держави. На саме Христове Різдво отці василіяни перейшли до монастиря, і першим ігуменом став о.Теодозій Грегорович. Та через п'ять років, у 1768р., велика пожежа пошкодила церковний дах і тому в 1771-1775 роках прийшлось будувати і нову церкву, і монастир, якийстоїть до сьогодні.

Були то часи гайдамаччини. Тоді сталася трагічна подія в Кристинополі, що потрясла весь край. Син-одинак гордого магната Потоцького одружився тихцем з простою шляхтянкою Гертрудою Коморовською з недалекого села Сущна, Салезій і Анна Потоцькі шаліли від ненависті до своєї невістки і не приховували своєї злості та бажання помсти. І ось однієї зимової ночі сильна ватага напала на дім Кемеровських та з розбоєм викрала нещасну молоду Гертруду і зникла з нею в сніговій заметілі. Тільки весною мертве тіло Гертруди виплило з-під льодяних криг Бугу, як німе і безсиле оскарження холодної жорстокості „сильних цього світу"... Такі були часи панської сваволі, безкарності та браку найпримітивнішої совісті. З однієї сторони приносили Богові жертви, ставили монастирі, церкви, а з другої - злочинно мордували тих, хто був невигідним чи нелюбим через нижче становище.

Та вернімось до монастирської церкви отців василіян. Найбільшим подарунком і скарбом для Василіян була чудотворна ікона Матері Божої, про котру є згадка у „Літописі": „ У 1764 році Станіслав Садовський, маршал двору Фр.-Салезія Потоцького, подарував до церкви василіянського монастиря образ Матері Божої з Ісусом Христом, мальований на полотні, один лікоть довгий, а 3/4 ліктя широкий, взявши на те від ігумена о. Теодозія реверс. З того образу о. Ігнатій Бурковський зробив копію і заховав у архіві монастиря". (Василь Чернецький • „Літопис монастиря оо. Василіян в Кристинополі", Львів, 1890). .

Ікона була дуже шанована в родині Садовських. Про це підтверджували одинадцять срібних табличок-вота, з якими вона прибула до церкви. Це свідчило про те, що, ще перебуваючи у родинному домі Садовських, вона проявляла себе чудотворними діями. Мала також на собі дві срібні т.з. сорочки.

В 1815 році австрійська влада обдерла з Кристинопільської ікони дорогоцінності, забрала срібні сорочки й вота. В 1901 р. тодішній иарох о.М.Повх придбав нові срібні суконки.

Не раз Мати Божа рятувала церкву від пожежі, хоч все місто горіло. Про щедрість Кристинопільської Матері Божої для тих, хто з вірою просив її перед тією чудотворною іконою, свідчили своїм блиском численні вота, завішені коло ікони.

Ось що трапилось 8 серпня 1770 р. В околицях Кристинополя тоді шаліла сильна морова пошесть, котра ось-ось вже була готова перекинутись на саме місто. Тоді монахи разом з вірними обійшли процесійно навколо міста і пошесть до Кристинополя не дійшла. А від 1775 року було зафіксовано 14 чудесних оздоровлень. Однак ще більше чудесних явищ залишились для нас назавжди невідомими.

Відпуст у Кристинополі відбувався з більшою торжественністю 25 червня, в день св.Онуфрія, а також у день Покрови Пресвятої Богородиці. Тоді по всіх усюдах лунала пісня до Кристинопільської чудотворної ікони, яку написав 20 липня 1889 року під враженням своїх перших відвідин ікони, будучи ще тоді молодим священиком, о. Мелетій Лончина, ЧСВВ, і, яка оспівувала все те, що під час відпустів справді відбувалося.

Перед престіл Твій, Пречиста, сміло прибігаєм,
Свої просьби в повній вірі Тобі засилаєм.
Чудотворна Мати Божа, Ти є наша слава,
Для любови Свого Сина, будь нам все ласкава.
На Тебе усю надію ми всі покладаєм.
В тяжких бідах і недолі к Тобі прибігаєм.
Пригорни нас, наша Мати, як люблячі діти.
Хорони від всякой злоби, дай в небі Тя взріти.

І Пречиста вислуховувала всі ті щирі і сердечні просьби та охороняла своїх люблячих дітей. Бо там. у Кристинополі, був новіціят і головний дім сс.служебниць, що під проводом саме цього василіянського монастиря розвинувся у велике монаше Згромадження. Те Згромадження є любим й милим Пресвятій Богородиці, про що свідчить просто чудесне його заснування. Думка заснувати таке Згромадження не вийшла з почину достойників Церкви, ані з почину священиків, як це звичайно буває. Думка заснувати таке Згромадження народилася в серцях убогих селянських дівчат, без ніякого впливу ззовні. Вони спочатку навіть одна одній не розповідали своєї святої постанови, приховували її в своєму серці. Це не тільки доказ цього, що Богомати собі бажала такого Згромадження, але це також найхарактерніший вияв любові до Пресвятої Богородиці.

Сестра Атаназія, одна з перших сестер служебниць, записала в своєму щоденнику ось таке: „Перед тим. як постало наше дороге Згромадження, ми, три малі дівчинки, майже школярки, почали вести інше життя, ніж наші ровесниці. Так чинило також кілька трохи старших дівчат. Але один гурток не знав нічого про постанови другого. Ми постановили собі не йти на ніякі забави, часто сповідатися і причащатися, по змозі більше молитися, деколи трохи постити й читати побожні книжки. Згодом ми зійшлися з тими старшими дівчатами і тоді виявилось, що й вони мають намір краще служити й подобатися Господеві Богові. Незабаром ми почули поклик до монашого життя й вирішили за всяку ціну вступити до монастиря".

Пречиста Божа Мати поблагословила побожні наміри невинних душ і дала їм у їх рідному галицькому селі Жужелі справжнього батька в особі о.пароха Сілецького та першого доброго провідника о.Єремію Ломницького, ЧСВВ. Вони підтримали прагнення молодих дівчат та знайшли матеріальні засоби для заснування першого монастиря таки в тому ж | селі. Відкриття цього першого дому відбулося в 1892 р. в день Успіння Пресвятої Богородиці.

З того часу Згромадження росло з дня на день. Бувало, що в одному році відкривалося по кілька домів, спершу тільки в Галичині, а згодом і в інших країнах Європи і поза Європою, в Південній і Північнній Америці.

Та вернімось знову до ікони Матері Божої Кристинопольської. Після II Світової війни оо. Василіяни .були усунуті з монастиря, однак їм вдалось, перевезти чудотворну ікону до Варшави. Перевіз її тоді щасливий бр. Якинт, а з радістю зустрів її і привітав довголітній ігумен Варшавського монастиря оо. Василіян о. Павло Пушкарський. Але знову прийшли кращі часи - і 7 квітня 1994 року в ікону урочисто було повернено у Кристинопільський монастир оо.Василіян, де на всіх вірних за її посередництвом знову спливають численні ласки з престолу Всевишнього.

О. Маркіян Когут, ЧСВВ та за виданням о. Николая Вояковського „Шляхами наших прочан"

Michaił · Gość

Ікона Белзької Ченстоховської Матері Божої

Бурхливі часи пережила Україна. Хто лише не прагнув поневолити наші багаті землі? І кожний поневолювач грабував, вбивав, нищив. Не обминули ці буревії і місто Белз, що на Сокальщині. Не раз тут панували чужинці. Але у 1030 році київський князь Ярослав закріпив Белз за Київською державою.

Вороги нищили або привласнювали наші духовні цінності. Прикладів історія знає багато. Цікаві події пов'язані з Белзькою чудотворною іконою Пресвятої Богородиці, яку тепер називають Ченстоховською.

Існують різні перекази про цю ікону. Один з них розповідає, що у полоцького князя Ігоря, нащадка св. Володимира Великого, була вродлива дочка Предислава. І хоч жила вона в достатках, але не любила світських розкошів. Найбільше вона любила читати св. Письмо. Багато княжих синів домагалися її руки, але вона вирішила посвятити своє життя Небесному Творцю, коли ж батько захотів віддати її заміж силоміць, вона потайки втікла до жіночого монастиря. В цьому монастирі настоятелькою була колишня княгиня, а тепер ігуменя Романія. Вона прийняла Предиславу в монастир і при облечинах надала їй ім"я Єфросинія.

Одного разу Предислава попросила полоцького єпископа Іллю дозволити їй жити на самоті в комірці, яка знаходилась біля притвору катедральної церкви Божої Премудрості. Отримавши дозвіл, вона жила побожно. Молилася, постила та переписувала побожні книги, бо в ті часи ще не було друкарень. Так вона поширювала науку й славу Божу серед людей.

Через кілька років усамітненого життя у сні їй з'явився ангел, що взяв її за руку і вивів за місто до місцевості Сілець, де стояла невелика дерев'яна церква і сказав: „Тут тобі треба замешкати, бо Господь Бог хоче через тебе багатьох привести на спасенну дорогу". Предислава сказала: „Готове серце моє, Боже, готове серце моє". З'явився ангел також і єпископу, сказавши: „Введи Божу Служебницю до церковці Спасителя в Сільці, і помісти її при ній, бо Господь хоче, щоб там постав монастир Богові посвячених дівиць". Коли єпископ розповів Предиславі про свій сон. то і вона зізналася, що бачила ангела та чула від нього такі слова.

Тоді єпископ запросив на нараду батька Предислави - князя Ігоря - і повідомив його про видіння і Божу волю. Після цього Предиславу поселили при церкві в Сільці, а згодом побудували там жіночий монастир для дівчат, які хотіли в чистоті і невинності серця служити Господеві.

У тому новому монастирі стала св.Предислава. ігуменею, а також учителькою і провідницею до спасіння для інших дівчат, що бажали все своє життя посвятити на службу Господеві. Дивлячись на богоугодне життя св.Предислави. сестри-монахині кріпилися в своїх святих постановах та запалювалися до ревнішої служби Богові. Монахині працювали над піднесенням Божої хвали: брали участь в церковних Богослужіннях, вчили світських дівчат гарного церковного співу, дбали про прикрасу Божого дому дорогоцінними вишивками, гаптуванням та іншими мистецькими витворами.

Св.Предислава запросила до монастиря свою молодшу сестру, княжну Грядиславу, а потім і свою кузину, княжну Звениславу. Звенислава привезла з собою дорогоцінний одяг, приготовлений для весілля, зложила все до ніг св.Предислави і сказала: „Мати Ігумене і моя дорогенька сестричко! Ось маєш усі мої дорогоцінні прикраси! Вони тепер для мене нічого не варті. Віддаю це все до церкви Спасителя. а сама бажаю якнайвірніше служити Йому і серцем, і душею та схилити свою голову під Його солодке та легке ярмо". Св.Предислава радо прийняла її. Наказала постригти і облекти, надаючи їй ім'я Єфрасія. Крім цього вступили до цього монастиря ще дві княжни: Киринія і Ольга, дочки брата св.Предислави. До них сказала Св.Предислава: „Бажаю жертви вашої невинності для освячення нашого народу!" Обидві княжни впали до ніг св.Предислави і сказали: „Нехай діється з нами Божа воля, а твоя нехай наставляє нас!.."

Через деякий час цей монастир став замалим, бо дуже багато дівчат вступало туди. Тоді Св.Предислава постановила вибудувати нову муровану церкву разом з монастирем. Через рік будова була закінчена. І Св.Предислава захотіла привезти до своєї нової церкви ікону Пресвятої Богородиці, одну з тих трьох ікон, які, за старовинним переказом, намалював св.євангелист Лука ще за життя Божої Матері. Тому, після гарячих молитов, Св.Предислава вислала послання в Царгород до царя Комнена з проханням подарувати їй ту ікону, що була в Ефезі.

Грецький цар, бачачи велику любов св.Предислави до Господа Бога і Божої Матері, виконав її волю, привіз чудотворну ікону Пресвятої Богородиці з Ефезу до Царгороду й переслав її до Полоцька. Св.Предислава прийняла ікону з невимовною радістю, поставила її у своїй монастирській церкві та прикрасила золотом і дорогоцінними каменями.

Під час татарських нападів на Україну цю ікону перенесли під опіку князя Льва. сина галицького короля Данила.

Якийсь час її переховували в монастирській церкві оо. Василіян V Львові. А потім перенесли до княжого замку в Белзі. Інший переказ розповідає про те, що в XIII ст., коли Белз зруйнували монголо-татари. Матір Божа зійшла на землю на белзькому „Замочку" і лишила слід на камені і свою ікону на згарищі князівської церкви. Звістка про це чудо швидко рознеслась навкруги - і жителі навколишніх сіл, що врятувалися, приходили до Белза під захист чудотворної ікони. Матір Божа стала захисницею белзького люду від усіх нещасть. До неї несли свої жалі знедолені і бідні, до неї приходили запорадою, вона стала натхненницею нелегкого тогочасного життя. На місці зруйнованої князівської церкви люди збудували дерев'яну каплицю, де і зберігалась чудотворна ікона. Не раз рятувала Пречиста Діва Марія жителів Белза і „Замочок" від ворогів.

Одного разу, коли монголо-татари оточили белзький замок і почали обстрілювати його, вона врятувала людей від загибелі. В легенді розповідається, що. коли стріла з монгольського лука поцілила в шию Богоматері, почалась сильна буря, що страшенно налякала загарбників. Між ними виникла суперечка, і вони відступили. Гарячою молитвою дякували врятовані жителі Пречистій Богородиці. Неспокійне життя і далі вирувало на Україні. Згодом Галичина, в тому числі і Белз, потрапили під владу Польщі.

В 1382 р. намісник Галичини Владислав Опольський вивіз ікону до Польщі і помістив її в костелі на Ясній Горі в м.Ченстохові. де вона знаходиться до сьогоднішнього дня. Ця ікона стала символом національної гордості поляків, вони її називають „крульовою польської корони". В 1933 р. в Белзі. на „Замочку" біля церкви, поляки збудували т.зв. „Башту Маріацьку" і помістили там пам'ятну дошку, на якій написано, що збудована вона на честь освячення Папою Римським Пієм XII в 1932р. 550 річниці перенесення чудотворної ікони Матері Божої з Белза до Ченстохови і встановлення на честь цієї події 26 серпня відповідного свята.

Ще одним доказом того, що ікона була в Белзі півтисячі років, служить напис на іконі.: „Літ триста в Єрусалимі, 500 років в Царьграді, 500 - на белзькім замку..."

Деякі історики писали, що ця ікона походить з Візантії. Начебто візантійський імператор Никифор у 803 році подарував її Карлові Великому, а той якимсь чином передав її київським князям. А ті вже пізніше помістили в белзькому замку. А львівський хронологіст з XVII ст. Зіморович доводить, що ікона намальована апостолом Лукою, першим християнським іконописцем.

Пізніше, коли київський князь Володимир одружився з сестрою імператорів Візантії Василя і Констянтина - Анною, в посазі її була ікона Пречистої Богородиці, яку Володимир перевіз до Києва. Потім ікона, як спадщина, переходить до галицького князя Льва Даниловича.

Пречиста Божа Мати тим. хто щиро молився біля тієї ікони, не раз допомогала в скрутні хвилини. Вона лікувала недуги душі і тіла, оздоровлювала, повернула багатьом людям зір. Та й тепер ця святиня славиться багатьма різними чудами.

О. Михайло Левицький

o. Wołodimir · Gość

Ікона Матері Божої Тартаківської

Halina · Gość

ІКОНА-ЦІЛИТЕЛЬКА

Перша колонія людей, яка осіла на місці теперішнього Тартакова, корчувала ліси, замінюючи їх полями, ставили тартаки, де різали дерева на дошки, які використовували для будівництва хатів. Від тартаків, ймовірно, пішла назва Тартакова. Тільки-но тартаківці звели свої обійстя, взялися за будівництво Дому Божого. Спорудили невеличку дерев’яну капличку, щоб могли в ній збиратися на піднесення духу до Бога і величати серед густих лісів Всемогутнього сотворителя світу. І цю скромну капличку вибрала собі Пречиста Діва Марія за свою святиню, прославляючи чудесами в своїй чудотворній іконі.

А історія цього образу така. У селі Волсвин стояв монастир Василіянський, заснований Іоанном Остророгом. Один із чесних отців Василіан Ієремій, подорожуючи у далекий Єрусалим, приніс з цього святого місця Ікону Пречистої Діви Марії і подарував її тартаківцям. Довгі роки парафіяни молилися до цього образу, аж сталася пожежа. Всепожираюче полум’я знищило здавалось все. Мешканці села з сумом прийшли до згарища і яке їх було здивування, коли у попелі віднайшли ікону Матері Божої, вони впали на коліна і довго молилися до цього святого образу. На місці спаленої каплички тартаківці збудували дерев’яну церкву і до неї урочисто внесли чудотворну святу ікону Божої Матері. В тяжкі часи нападу татарів на нашу землю, а також, коли на Сокальщині панувала епідемія смертної морової зарази, в недугах і смутках, в тілесних і душевних потребах з’їжджалися люди під св. Омофор Матері Божої Тартаківської. І вона брала їх під свою опіку.

У 1875 році стараннями парафіян та пароха о. Омеляна Левицького збудовано нову цегляну церкву, яка була наділена відпустами: в день Різдва св. Іоанна Хрестителя та в день Успіня, а також Різдва Пречистої Діви і є достойною святинею Божої Матері. І до Тартаківської Матері Божої з своїми болями і проблемами, горем, хворобами приходять люди і просять порятунку та охорони. І вона їм допомагає. Ось що згадує Ірина Сеньчук: вона у 1930 році тяжко захворіла, було тоді Іринці (дівоче прізвище Омелько) 7 років. Батьки вже втратили будь-яку надію і лише щиро молилися Тартаківській Матері Божій. І дівчинка одужала. Тоді брат її батька, монах з Крехівського монастиря поїхав до Почаєва і звідти привіз серце, яке подарував на честь обітниці за видужання Іринки Чудотворній іконі Матері Божої. Воно висить там і понині. До речі, там є ще й інші дари, але ніхто не знає, звідки вони взялися. Тому парафіяни нашої церкви звертаються до мешканців Перв’ятич, Спасова, Переспи, Копитова, Романівки, які довгий час ходили на Богослужіння до нашої церкви, може вони пам’ятають випадки чудротворної дії Тартаківської Матері Божої, можливо їм хтось розповідав зі старших. Просимо ці спогади надсилати нашому священику о. Богдану Лилику, щоб ми змогли видати книжку про чудотворність Тартаківської Матері Божої.

Галина БАРАНОВСЬКА,
парафіянка.

Nadja · Gość

Корчминська ікона Матері Божої

Образ плакав і мінився…

За два кілометри від села Стаївка Сокальського району є святе місце в Україні. Багато віків назад там з'явилася Божа Мати. Ось яка історія цієї події.

У 1360 році татарами було спалене село Нова Гребля. Згоріли не тільки помешкання жителів, а й церква, одна корчма уціліла край дороги. Та сільчани повернулися на попелище своїх домівок і відбудували його заново, але назву вже дали Корчмин.

У 1382 році через село перевозили ікону Божої Матері в золотих шатах, яку намалював святий апостол Лука. Колишні жителі Корчмина Любов Поврозник, Михайло Крук, Ірина Бахівська - згадують такі перекази про чудотворну ікону: „Біля спаленої сільської церкви з образом зупинились та зрушити з місця не змогли. Тоді люди відмалювали образ і залишили в селі. Коли побудували нову церкву, помістили в ній відмальовану ікону. Як ставили образ Божої Матері у вівтарі, сталося чудо: ікона просльозилася і свічки самі засвітилися. З того часу вона залишилася в Корчминському храмі".

Цій події було присвячено багато пісень і віршів. Біля образу творились чудеса. До нього приходили німі і починали говорити, сліпі - прозрівали. Хто плакав і потребував допомоги-всіх Пречиста Діва Марія утішала. На знак подяки за оздоровлення люди лишали численні дарунки біля ікони.

Параскевія Іщук, колишня жителька Корчмина, згадує, що розповідали ніби в церкві є запис про те, що ікона Матері Божої плакала і мінилася, а свічки запалювалися самі і гасли. Одної неділі приїхав пан Теодор Блендовський з двома дівчатами-каліками, котрі ходили на милицях. Коли правилась Служба Божа, ті дівчата лежали перед образом ниць, плакали і молилися. Сталося чудо. Дівчата стали на свої ноги, а милиці залишили на пам'ять в захристії на горищі. Провізор (паламар) Семен Заяць (Левцун) перевіряв - і милиці дійсно були там.

Також пані Параскевія згадує, що десь між 30-тим і 40-вим роком в церкві запалювалося саме світло. Вартові приходили до Левцуна і казали, що він забув погасити світло. Маючи ключі від церкви, він ішов і гасив його, але через деякий час це повторювалось знову.

Любов Поврозник з Лондона описала чудо, яке сталося з її хворою мамою: „ У 1936 році мама тяжко хворіла на запалення мозку. Тодішній парох, отець Бахівський, під час Богослужіння молився до чудотворної ікони Матері Божої за її видужання. Після Богослужіння отець сказав донькам хворої: „Ідіть додому і застанете вашу маму здоровою. Я молився за неї і відчув, що вона видужає". Так і сталося. Від того дня мама почувала себе краще й скоро вернулися їй здоров'я і сила".

В старих церковних книгах були описані всі чудесні зцілення чудотворною іконою в Корчмині, та, на жаль, ті книги не збереглися.

Пані Параскевія Іщук записала спогади свого діда Павла Боднара: „ Скільки років мав тоді мій дідусь добре не знаю. Розповідав він, що був маленьким хлопчиком. Із сусідською дівчиною пасли гуси на стерні. Вони побачили ясність і пані, яка сиділа під дубом та розчісувала волосся. Мій дідусь підійшов ближче і вона попросила у нього стрічку з капелюшка, щоб сплести собі косу. Було це недалеко від дому, і він побіг запитати дозволу у мами. Мама була зайнята роботою, не розпитуючи, що то за пані, сказала: „Якщо просить , то дай". Коли він повернувся, то пані йому відповіла, що вже має стрічку. В той час їхав волами господар, воли зупинилися біля дуба. Люди теж бачили дивне світло, яке йшло з того місця і стали туди бігти. Перед ними постала Богородиця в білих шатах, яка стояла на дубі. Навіть худоба перестала пастися і дивилася у той бік. З села Василева, віддаленого від цього місця на 4 км. приїхав польський священик і почав розганяти людей, кричав, що вірите у дитячу видумку якогось хлопчика. Коли польський священик повертався додому, хоч день був погожий і ясний, в його бричку вдарив грім. Коней вбило, а бричка згоріла. Священик пішки повернувся до дуба і сказав людям, що то дійсно була Богородиця. Хлопчик, який бачив Божу Матір, то мій дідусь. Звали його Павло Боднар".

Після цього село вирішило поставити на цьому місці каплицю, однак майстри не змогли закласти фундаменту. Зробили це лише тоді, коли священикові у сні явилось, що треба зрізати дуба, на котрому стояла Мати Божа і на ньому поставити престіл. Каплицю побудували так, щоб до дуба був відкритий доступ. З того часу 28 серпня, на Успіння, там відбувалися великі відпусти. Під час першої світової війни всі, хто йшов на війну, брали з собою кусок кори дуба, на якому стояв престіл. Кажуть, що всі вони щасливо повернулися додому.

Пані Любов Поврозник згадує: „ ... у 1940 році в Корчмині помирав чоловік, який мав 105 років. Він хлопчиною разом з іншими пастухами бачив появу Матері Божої під корчминським лісом. Наша мама водила нас, дітей, до нього, щоб ми побачили його перед смертю."

Під час акції „Вісла" село Корчмин відійшло до польської території, а місце, де з'явилася Божа Мати залишилося на території України за 2 км від села Стаївка. Тоді, під час переселення українців, мало хто думав про те, щоб взяти з собою церковну ікону, і так вона опинилася в Польщі.

Подружжя Любов і Михайло Поврозники та колишні мешканці села Корчмин у 90-х роках розпочали велику роботу по поверненню Корчминської Чудотворної ікони Матері Божої на Україну. Зараз вона перебуває в Фундації св. Володимира Великого в Кракові (в Польщі).

Ядвіга Стирна, котра працює у фундації св. Володимира і займається рятуванням церковного мистецтва, повідомляє, що ікону привезли у 1990 році з Махнівки. Намальована вона на липовій дошці, заґрунтованій крейдою і клеєм, клейовими фарбами. Тоді на ній була накладена мідна риза, гальванізована під золото. У 1990 році ікона вже була дуже пошкоджена. Не було половини правого ока Матері Божої, дуже пошкоджені були її права долоня та стопи Дитятка. Коли зняли металічну ризу, то під нею була ще одна риза - паперова, оздоблена вирізаними із соломи квітами. Тільки під тими ризами показався шар, властивий роботам малярів ХУІ-ХУП століття.

Згідно повідомлення газети „Наше слово" (5 липня 1992 року), котра видається у Варшаві, у 1992 році в Центрі української культури в Кракові на виставці була виставлена і чудотворна ікона Божої Матері з Дитятком з Корчмина. Газета повідомляє: „ Працівники секції охорони і консервації пам'яток української матеріальної культури при Фундації святого Володимира пані Агата Мамонь і Ядвіга Стирна роздобули корчминську ікону у римо-католицького священика з Корчмина, котрий забрав її із зруйнованої церкви та переховував у себе за шафою. Пані Ядвіга Стирна-Навроцька підкреслює, що ікона була в критичному стані. Під час реставраційних праць пощастило затримати процес деградації та врятувати її, але постійно виникають нові проблеми: ікона змінила своє середовище, а дерево дуже погано переносить всілякі зміни довкілля, воно дуже вразливе на зміни вологості та клімату". Ось така історія цієї святині українського народу, яка зараз перебуває на чужині і, дякувати Богові, жива. Коли вона повернеться на Україну, невідомо. Бо певні кола тепер висловлюють велике занепокоєння її подальшою долею і не хочуть згадувати про те, що до недавнього часу вона була під загрозою знищення.

Ця ікона повинна зайняти своє належне місце в церкві, бо від Корчминської Божої Матері заступництво і охорону отримують всі, хто відкриває їй своє серце щирою молитвою і покаянням, бо цей образ посланий нам самою Богородицею для нашого спасіння.

Надія Забокрицька

o. Oriest · Gość

Городилівська Чудотворна ікона Божої Матері

Офіційних архівних даних про ікону Городилівської Божої Матері не збереглося. Існують кілька версій-розповідей про появу цієї ікони та чуда, які творилися через неї.

Відомо, що при виселенні людей з с. Городиловичі на Тернопільщину, люди забрали з собою й ікону. Коли люди поверталися на Сокальщину, ікона була перевезена до с. Борятин Сокальського району. В 1990 р. о. Ярослав Кащук з парафіянами с. Городиловичі (тепер мешканцями с. Ульвівок) перенесли ікону до церкви Успення Пресвятої Богородиці с. Ульвівок, де вона зберігається по теперішній час.

В 1998 р. була проведена реставрація ікони. До реставрації відкритими були тільки лики Матері Божої та Ісуса Христа, які були переписані невідомими майстрами, в результаті чого на ликах було нанесено три нашарування фарб. Решта частина ікони була закрита позолоченою металічною оправою. Художником з Червонограда п. Володимиром Свідерським була виконана копія ікони в такому вигляді, в якому вона була до реставрації. (Копія зберігається в церкві Успення Пресвятої Богородиці с. Ульвівок). Реставраційну роботу ікони виконувала реставратор Червоноградського музею історії релігії п. Оксана Ясинецька, яка зняла верхні нашарування фарб, дійшовши до первісного стану, та реставрувала пошкоджені місця ікони. Закрита до реставрації частина ікони добре збережена. Після реставрації оригінал ікони повністю відкритий і має вигляд первісного стану, в якому ікона була написана у XVI столітті.

Один з давніх переказів про ікону Матері Божої Городилівської розповідає, що на тому місці, де зараз побудована капличка, в давні часи був густий ліс. Село Городиловичі знаходилось на горбочку. Церкву думали будувати в селі біля плебанії.

Одного разу люди побачили над лісом ясність. Коли вони туди пішли, то побачили на дубі чи пеньку (того ніхто точно сказати не може) стояла ікона Божої Матері. Люди забрали ікону до села, поставили в капличці і хотіли там побудувати церкву. На другий день ікона зникла і знайшли її на тому самому місці в лісі, де вона з'явилась перший раз. Так було три рази. Тоді вирішили жителі села побудувати церкву в лісі. Пан дідич дозволив вирубати ліс на тому місці, дав дерево і там була побудована невеличка церква. Пізніше, в 1748 році (така дата була вирізана ножем над дверима церкви), добудували більшу церкву. На десяту п'ятницю після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, в Городиловичах святкували відпуст. Люди зі всієї округи йшли та їхали до церкви. Більшість приходили ще у четвер, сповідалися. На другий день, у п'ятницю, служилася велика відправа, на якій були присутні багато священиків. Хворі, каліки благали Матір Божу про зцілення. І вона допомагала їм. В захристії, а потім в старій дзвінниці довго зберігалися палки-милиці, які залишив хлопець-каліка, котрий не міг ходити, а зцілився тут і пішов додому здоровий. Ще досі в селі Борятині живуть люди-, в родині яких зберігається пам'ять про ту подію, бо той хлопець був їхнього роду.

А ще розказували, що привела мати сліпу дівчину, почепила до ікони дороге намисто, щиро молилася та просила Божу Матір про допомогу - і дочка прозріла. Зраділи вони дуже і плакали від радості. Але мати подумала: „А може забрати назад намисто? Дуже воно дороге. Дочка вже бачить". Намисто впало з образу - і дівчина знову стала сліпою. Трохи віддалік від церкви була криниця, там зажди святили воду. Вона була цілюща і помагала при різних хворобах.

Місце під лісом за церковною огорожею називалося Базар. Сюди приїжджали крамарі з різним товаром. Ікону боялися зачіпати, бо казали, що колись якийсь майстер вирішив її відновити і пофарбував. Фарба облізла, а майстрові відказали руки. Колись з глибокою вірою зверталися до з'явлення чудотворної ікони Городилівської Матері Божої, хотілося б ту віру зберегти і для майбутніх поколінь.

Опис основних подій чудотворних, які відбулися у селі Городиловичі і прилеглих селах

(Розповідь записала 83-річна Харко Ксенія зі слів своєї бабусі, яка прожила 95 років)

Розповідь перша.

Десь 400 років тому пасли худобу два хлопчики. Одному було 9 років, а другому - 12.

Там, де зараз стоїть в Городиловичах капличка, був старий дубовий ліс. і на старому дубі ті хлопці побачили образ Божої Матері. Вони хотіли зняти його, але їм не вдалося. Хлопці сказали про це батькам. Прийшли батьки на місце з'явлення, але також не змогли зняти образ. Про все люди розповіли своєму священику. Священик також намагався зняти ікону з дуба, але не зміг. Лише тоді, коли прийшла процесія з хоругвами з сіл Старгорода, Тудоркович, Войславич, Ульвівок, і відбулося в лісі велике Богослужіння, тільки тоді змогли зняти цей образ і віднести до Городилівської церкви. Поставили його на престолі біля Святих Тайн. На другий день, коли священик прийшов до церкви, образа тут не було. Виявилося, що він знову висить на дубі в лісі. Зібралася велична процесія , приїхав Єпископ і особисто зняв образ та переніс до церкви, поставив його на малому престолі, де люди мали можливість поклонитися йому.

Після цього величного Богослужіння біля церкви поставили варту, бо подумали, що це хтось переносить цей образ на одне і те ж місце. Опівночі вартові побачили якусь блискавку над собою. А вранці священик, прийшовши до церкви, здивувався, оскільки образу Божої Матері знову не було.

На третій раз образ до церкви не переносили, а громада вирішила за допомогою навколишніх сіл перенести церкву в ліс, де відбулося це чудо. Зрізали дуб, на корені поставили престіл. а з стовбура було зроблено іконостас і головний престіл. Перебудували церкву за три місяці. Образ Божої Матері повісили у захристії проти престолу.

Об'явлення образа відбулося у десяту п'ятницю після Великодня. Відтоді кожного року у цю п'ятницю в Городшювичах відбувалося велике Богослужіння.

Розповідь друга

Коли було перебудовано церкву і в ній розпочалися постійні Богослужіння, на четверту неділю під час Служби Божої почувся звук дзвонів. Священик запитав провізора про те, хто дзвонить під час Служби Божої. Коли провізор подивився на дзвінницю, то побачив, що біля дзвінниці не було нікого, а дзвони дзвонили самі.

Після відправи священик вийшов на двір і побачив, що до церкви прийшов хлопець - інвалід на милицях. Хлопець сказав, що прийшов просити Матінку Божу про виздоровлення. Мешкав він у Тудоровичах і мав 22 роки.

Священик взяв його за руку і повів до церкви. Дзвони дзвонили до тієї пори, поки хлопець не зайшов до церкви. Священик порадив йому на колінах обійти три рази кругом обидвох престолів. За третім разом хлопець нормально встав і без милиць вийшов на середину церкви. Через два місяці він приніс милиці до церкви на пам'ять про чудо, яке відбулося з ним.

Розповідь третя

У Войславичах на Великдень мати купала трьохмісячну дитину у ночвах. Дитина дуже плакала. Мати розгнівалася і сказала: „Лежи каменем!". Так і сталось. Дитина не ворухнулася і витягти її з ночвів було неможливо.

Перелякавшись, мати побігла до священика і розповіла про біду, яка сталася. Священик запропонував їй принести дитину з ночвами у церкву до Городилович, висповідатися і просити прощення біля чудотворної ікони Матері Божої. Вона так і зробила. Городилівський священик взяв ті ночви з дитиною, обніс три рази кругом престолу - і дитина почала ворушитися і виздоровіла.

Розповідь четверта

У селі Пецинарові була сліпа дівчина. Дев'ять місяців її лікували і нічого не допомагало. Привезли її у Городиловичі, вона дуже молилась і просила Матір Божу зробити її зрячою. Цю дівчину обвели три рази кругом престолу, обтерли рушником, який висів на святому образі і повезли додому. На другий день дівчина прокинулась і побачила сонце.

Розповідь п'ята

У селі Пецинарів трьохрічний хлопець не ходив, а повзав по долівці. Привезли його до Городилович в церкву, дитина, повзаючи, полізла кругом престолу три рази. На другий день цей хлопчик встав на ноги.

Розповідь шоста

У 1941 році, коли почалася війна, люди боялися, що може згоріти церква у Городиловичах і хотіли забрати чудотворний образ у село, але спроба зняти його не вдалася. У тих. хто знімав його, почали дуже боліти і терпнути руки. Церква залишилася неушкоджена і перестояла всю війну. Коли виселяли село, тоді цей образ люди спокійно зняли і забрали з собою у Тернопільську область. Після того, коли кордон посунувся на захід, люди повернулися у свої села. Ті, хто зберігав цей образ, поселилися в селі Борятин і там образ цей перебував до того часу, поки його городилівці і вільхівці не забрали у церкву села Ульвівок.

О. Орест Рубель

Tatiana

Величезний об'єм напівзруйнованого храму св. Архангела Михаїла виситься на околиці села німим свідком колишнього розквіту містечка Тартаків. Так, колись це було місто. Перша згадка про Тартаків відноситься до 1426 року, а магдебургію поселення отримало в 1685-му, разом з привілеєм на чотири щорічні ярмарки та щотижневі торги.
Певно, Потоцькі, які довгі часи володіли цими землями, посприяли - і у 1487 році Тартаків вже мав свою католицьку парафію. Та знадобилося аж 116 років, аби в поселенні виріс мурований храм. Освятив його Каетан Кіцький під титулом архангела Михаїла ще пізніше - у 1794-му.
У 1871 році тут працював вікарієм Зигмунд Гораздовський, майбутній засновник Згромадження сестер-йозефіток, беатифікований у Львові Йоаном Павлом ІІ у 2001 році. (За даними Тому І "Львівської Архідієцезії латинського обряду", Львів, 2004).
Та найцікавіше в історії костелу пов'язано з образом Непорочного Зачаття Діви Марії, який багато хто вважає чудотворним. Образ з'явився в храмі у 1764р.. а з 9 по 24 березня 1765р. начебто плакав кривавими сльозами. Вже у 1777р. ікону визнали чудотворною, а в 1779р. урочисто перемістили у спеціально підготовлений головний вівтар. І потяглись паломники з Волині, Холмщини, Галичини... Найбільші відпусти відбувалися 15 травня. У хроніці "Liber memorabilium Тартаківського костелу" описано аж 407 "чудесних" випадків.
З 1905р. у Тартакові працювали сестри-служебниці, саме вони після ІІ Світової вивезли образ до лукавецького костелу (Польща). За образом задишила село і польська громада Тартакова, поспішаючи до Лукавці біля Любачева, до свого образу. А костел - а що костел, стояв, розвалювався... В плебанії розмістили садочок, біля стін храму тримає господарку місцевий селянин... А в самому костелі за совєтів зробили кількаповерховий колгоспний тік, а для того, щоб трактори легше проїжджали в старі стіни, пробили в бічній стіні спеціальний вхід. Саме сюдою і зараз потрапляєш до храму - головний вхід, здається, навіки зрісся з важким іржавим замком. З часом вежі храму почали валитися, споруду визнали аварійною (може, саме тому катма її шукати в чотиритомнику "Памятники градостроительства и архитектуры УССР"?

Я хотіла всередину - і знайшла-таки спосіб. Поруч з храмом живе бабуся 1923 року народження, яка й зберігає ключі від костелу. Вона розказала, як ще в дитинстві ходила сюди до недільної школи, як відвідувала богослужіння як в костелі, так і в церкві (такі б ейкуменічні погляди та всім віруючим!), як на все життя вивчила польською та українською молитви до Богоматері Тартаківської (вона розказувала їх з сльозами на очах, мені було ніяково, але атмосфера вийшла цілком врочиста). Так от, бабуся, що пропрацювала все життя санітаркою, розказала, що коли в село ввійшли совєти, знайшовся хтось самий "правильний", хто й спробував повалити хрест біля храму (цей хрест зараз стоїть на тому ж місці, що й колись). Вдарив сокирою раз - його неначе відкинуло від хреста. Вдарив другий - історія повторилася. Хлопак був впертий (а може, казкова свідомість заставляє повторювати в пам'яті деякі події саме втричі?), вдарив втретє - і повалився під символом віри мертвим.
Знову на старих очах з'явились сльози, коли старенька розповідала, як урочисто та велелюдно в храм повернулася копія Тартаківської богоматері, короновану Йоаном Павлом ІІ 8 січня 2004р. Потроху костел оживає. А спочатку вірним приходилося на богослужіння добиратися із допомогою драбин!
Вівтар позбавили потворної добудови, потихеньку йде реставрація споруди. Громада, яка була зареєстрована ще у 1991р., довго боролася за це приміщення, адже місцева влада чомусь призначила його православним. А так як до 1999р. ортодокси в храмі так і не розпочали нічого робити, парафіяни-католики поновили старання про повернення храму. Дивина: православні відмовились від костелу на користь католиків в листопаді 2003р.! Маю надію: наступного разу я побачу костел-красень, з цілими високими вежами.

Sokal

Sokal

[link widoczny dla zalogowanych]